Можливо колись, наше бажання здійсниться? (Враження від Національної бібліотеки України для дітей)

 Ранок був похмурим та туманним, а настрій, навпаки, – просто сонячним. Колеса автобуса невпинно намотували кілометри в бік столиці України. Ми з нетерпінням чекали, коли нарешті дістанемось міста. Попереду – довгоочікуване знайомство з Національною бібліотекою України для дітей(НБУ).

    Ми – братик та сестричка Паша та Ілона Котовщики – були запрошені до НБУ для отримання нагороди за участь у Всеукраїнському конкурсі «Книга пам’яті мого роду», який був присвячений людям, що брали участь у Другій світовій війні. Ми з мамою виготовили книжку-саморобку, в якій розповіли про наших прадідусів та прабабусь – людей незвичайної та героїчної долі. Праця була довгою та кропіткою,  але надзвичайно захоплюючою. В обласному турі ми посіли перше місце і тепер їхали в НБУ, де зібралися учасники  Всеукраїнського туру. Нарешті перед нами – будівля бібліотеки. Зустрічає всіх найактивніший читач  України –  відомий «Хлопчик з книгою», а у вестибюлі – привітний та усміхнений персонал. Смачно перекусивши з дороги бутербродами з гарячим чаєм, який нам запропонували господарі книжкового царства, ми вирушили на екскурсію бібліотекою. Нас вразила і архітектура, і дизайн приміщень, і книги. Сказати, що бібліотека  нам сподобалась – не сказати нічого! Безліч скульптур та чудових картин звеселяли погляд…

     На другому поверсі в скляних шафах ми побачили чудові книги, подані на конкурс «Книга пам’яті мого роду», а серед них – і нашу. Бібліотечні зали – це просто мрія кожного читача! Яких книг там тільки немає: для малюків – яскраві книги з тканини, для старшеньких діток – розвиваючі, об’ємні чудо-книги, для школярів – безліч літератури на різні смаки. Є навіть цілий сектор зарубіжної літератури, в якому зібрані книги англійською, німецькою, французькою і навіть японською мовами.

     На жаль, ми не встигли все роздивитися, бо попереду вже чекала захоплююча екскурсія до Національного музею Другої світової війни, який розташований на Дніпрових кручах. Скульптура Батьківщини-матері втілює Велич, Могутність, Пам’ять, Вічний біль та Гордість за наш величний народ. Зал на першому поверсі  присвячений воїнам світла – героям АТО. Неможливо без сліз дивитися на експонати, присвячені «кіборгам». Серед снарядів, автоматів та гранат примостився кудлатий ведмедик, прошитий кулями. Мабуть, іграшка була талісманом загиблого воїна або згадкою про сина чи доньку… Дякуємо організаторам конкурсу та працівникам музею за неймовірно цікаву екскурсію.

     Після прогулянки  вулицями Києва ми поспішили на церемонію нагородження. Хлопчики та дівчатка з різних областей України уважно дивилися святкове театралізоване дійство. В урочистій церемонії взяли участь: високопосадовці з Міністерства культури, директори  НБУ та Національного видавництва  «Веселка», голови спілки ветеранів Афганістану та Державної служби  у справах ветеранів та учасників АТО та ін.

     Радості не було меж, коли оголосили наші імена. Ми отримали почесну нагороду – Гран-прі конкурсу, грамоти та безліч цінних подарунків. Були нагороджені й інші учасники, які приїхали з Кіровоградщини, Рівненщини, Херсонщини та з інших областей.

     На цьому заході було безліч операторів та кореспондентів, з різних українських каналів.  Нас фотографували,  брали  інтерв’ю…

     Їдучи додому, пізно ввечері ми почувалися втомленими, але дуже щасливими. Куняючи в автобусі і притискаючи свої безцінні дарунки (колекцію книг), ми думали, що наша Сухоліська бібліотека може бути не гіршою від Київської. У Сухолісах найкраща в світі бібліотекар  – Любов Тимофіївна, чудові талановиті читачі-діти, мальовничі краєвиди…  Нам потрібно зовсім не багато: зробити ремонт, закупити гарні нові книги. Але тут ми власними силами не обійдемося, потрібна допомога. А от все решта в наших силах: цікаві конкурси, вікторини, гарні картини для оздоблення, навіть свій драмгурток у нас є, можливо, ми і не студенти естрадно-циркового училища, але запрошення на гастролі вже маємо…

    При переїзді через останній Київський міст ми побачили в небі надзвичайно яскраву зірку, що падала і одночасно загадали бажання: «Хочемо Сухоліську бібліотеку таку, як Київська! Ну якщо не геть таку, то хоч трішечки таку..». Можливо колись, наше бажання здійсниться?

Ілона та Павло Котовщики –  переможці Всеукраїнського сімейного  конкурсу «Книга пам`яті мого роду», читачі Сухоліської бібліотеки Білоцерківського району.