Кожній жінці зрозумілі "реальні історії" Світлани Талан

 7 березня, напередодні Міжнародного жіночого дня, у Вільнотарасівські сільській бібліотеці відбулося літературне знайомство з творчістю Світлани Талан “Романи у жанрі "реальні історії”.

 Бібліотекар Раїса Лисак познайомила присутніх з життєвою і творчою діяльністю письменниці. Наголосила, що авторка пише у жанрі “реальні історії”, які підказує їй саме життя. Головна героїня її книжок – жінка-українка, сильна духом, зворушлива, ніжна, чуттєва, яка іноді помиляється, але її завжди веде за собою любов: до чоловіка, до дітей, до Батьківщини. Також бібліотекар зауважила, що авторка є неодноразовою фіналісткою Всеукраїнського конкурсу “Коронація слова”. 

 Враження від книг: “Розколоте небо”, “Оголений нерв”, “Ракурс”, “Купеля” поділилися учасники заходу: Людмила Волкова, Наталія Гайдай, Тетяна Морська. 

Також бібліотекар підготувала перегляд творів Світлани Талан “Я не розшукую сюжети - вони самі мене знаходять...”, які розповідають про те, як, зробивши помилку, не втратити віри в життя і не опустити руки; про любов на краю смерті; про війну, побачену на власні очі.

  

Жінка незвичайної долі - Маруся Чурай

28 січня у Вільнотарасівській бібліотеці відбулася літературна світлиця 

"Жінка незвичайної долі - Маруся Чурай". На захід завітала жінки. Захід розпочався з короткої біографії Марусі Чурай, яку присутнім презентувала Миронюк Вікторія.

 Маруся Чурай (1625—1653) — легендарна українська народна співачка та поетеса часів Хмельниччини, яка, ймовірно, жила в Полтаві. Народилася в сім'ї козацького сотника Гордія. Після смерті батька, який у 1648 році був спалений як бунтівник у Варшаві на багатті, залишилася жити з матір'ю в Полтаві. В юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іскра Іван Якович, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку, сину хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини у 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутись. Дівчина чекала на нього 4 роки. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганнусю із заможної полтавської сім'ї. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, що вона таємно взяла у місцевої бабусі-відьми, але яке ненароком випив Гриць.

 Улітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні».

 Подальша доля піснярки тлумачиться по-різному. За однією версією, після помилування Маруся сильно страждала, ходила на прощу до Києва, а повернувшись додому, рано померла від надмірних переживань і сухот. За іншою версією, Маруся пішла з дому назавжди й померла у каятті в якомусь монастирі в Росії.
За народними переказами Маруся Чурай була страчена у 1648р.

 Читачі слухали печальну історію Марусі Чурай з інтересом, адже розповідь стала своєрідною подорожжю в сиву полтавську давнину. Також вони ознайомилися з викладкою літератури “Легендарна піснярка — Маруся Чурай” до 395-річчя від народження Марусі Чурай, влаштованою бібліотекаркою   Лисак Р. Ю.

Марусі Чурай приписують авторство близько 20 пісень. Серед них найвідоміші: "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", "Засвистали козаченьки", "Віють вітри, віють буйні...", "Сидить голуб на березі", "Зелененький барвіночку", "Нагороді верба рясна", "Котилися вози з гори" та ін. Ці пісні досі живуть у народі й користуються великою любов'ю і популярністю. В своїх пісенних баладах співачка відтворила події особистого життя – палку, але не розділену любов до Гриця. У найвідомішій пісні-баладі "Ой не ходи Грицю" відображено останні події життя Марусі, яка отруїла зрадливого коханця.

Соборність, єдність, неподільність

"Соборність, єдність, неподільність", -  під такою назвою у Вільнотарасівській бібліотеці-філії відбулася патріотична година, присвячена Дню Соборності України 

 Бібліотекар ще раз нагадала учасникам заходу нагадала, що ідея соборності стала загальнонаціональною і 22 січня 1919 року на площі перед Софією Київською відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: урочисто проголошено злуку Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки.

  До уваги присутніх була представлена книжкова виставка “Соборність рідної землі - основа нації й держави”.

  Щоб показати духовну єдність мешканців сходу і заходу країни та її соборність  вільнотарасівці взяли участь у флешмобі "Україна - єдина". Також цього дня громада села Вільна Тарасівка згадала земляка – загиблого на Сході України воїна, Івана Войтенка, якому цього дня виповнилося б 46 років.

   По закінченню заходу присутні вшанували односельця хвилиною мовчання і поклали квіти до меморіальної дошки.