Почуймо серцем! Відгукнімося на біль!
Будьмо милосердні!
Ніна Петрівна Опанасенко – відома письменниця, прикута до ліжка. Страшна хвороба (назви якої ніхто не знає) вогнем пече нерухоме тіло. Навіть тоненька сорочечка сприймається як вогняний скафандр. Ліжко, на якому перебуває хвора, як розпечений метал. Останні два роки хвороба прогресує… Вітчизняні лікарі розводять руками. Знеболюючі препарати не допомагають.
Головною рисою характеру Ніни Петрівни є надзвичайна мужність. Будучи хворою на міопатію,- знаходить розраду у слові. Хвороба руйнує тіло, та дух лишається нескоренним. У цій непосильній боротьбі сил вже майже не лишилося…
Ніна Петрівна позбавлена спілкування з друзями та знайомими, бо постійно перебуває повністю роздягнена, навіть повітря здається гарячим. Єдиною надією на полегшення страждань є вживлення імплантанта, який коштує надзвичайно дорого (25 тисяч євро). До збору коштів долучилися друзі поетеси та громадськість. Те, що зібрано, є «краплею в морі». Звертаємось до всіх небайдужих із благанням про допомогу!!!
Моб. телефон 097 555 85 64, дом. телефон (04563) 6 45 54
Розрахунковий рахунок 37395004, МФО 320047, код 02760815,
Київська область, м. Біла Церква, ощадний банк №211/027,
особовий рахунок №30420 Опанасенко Н.П.
Духовне коріння, доля Ніни Петрівни беруть початок із Мар'янівки Васильківського району Київської області. Тендітна дівчинка-розумничка, на відмінно склавши вступні іспити, стала студенткою філологічного факультету столичного університету. Та не судилося, у 18 років юну дівчину підстерегла тяжка хвороба, яка прикувала до ліжка, знерухомила тіло.
У стінах Київської обласної лікарні отримала диплом філолога. Саме тут Ніна Петрівна зробила перші кроки у літературі. Випустила збірки поезій «Солнечное эхо», «Ветка в окне», «Упавший лист», «Время растить радость», «Здравствуй день», «Ночь разбросала светлячки». З 1986 – член Національної спілки письменників України. У 90–ті роки стала лауреатом Київської обласної премії імені Бойченка. Несподівано для багатьох Ніна Петрівна Опанасенко долає нові сходинки до висот поетичної майстерності, виходять у світ україномовні збірки: «Стрічати зірку і людину», «Зболена душа не сиротіє», «Всміхається щастя мені», за які удостоюється міської літературно - мистецької премії імені І. С. Нечуя-Левицького, нагороджується Міжнародною пам'ятною медаллю « Одолевшие судьбу».
Упродовж наступних років побачили світ збірки поетеси «О четвертій над ранок», «Бігли білочки з ялини», «Квітка ломикамінь». Письменниця стає лауреатом Київської обласної літературної премії імені Григорія Косинки, нагороджується орденом rнягині Ольги ІІІ ступеня. Визнанням творчих здобутків Ніни Петрівни Опанасенко стало занесення до "Золотого фонду Білої Церкви" та присвоєння звання «Почесного громадянина міста».
Матеріал про Ніну Петрівну вміщено в біографічному енциклопедичному словнику «Жінки України». Поетеса продовжує працювати. Виходять у світ: книга-казка «Що болить тобі, мій колосочку», «Всіх наділяю серцем чистим». В період помаранчевих подій побачила світ поетична збірка «Захочемо – набудемось!». Наступною стала збірка «Переінакшене щодення», казка «У білому, в зеленому, у синьому саду», книга-спогад « …І чую Ваше сердечне». Найкращі поезії були зібрані у книзі «Вибране».
До уваги небайдужих пропонуємо добірку творів поетеси:
Дні-трава… І багатство трава.
Щезне все у полинних руїнах.
У добрі і в нужді час сплива.
У спокуті й стражданні людини.
Ми міняєм думки на думки…
Вуста ж хочуть молитись до неба .
Лет душі – це весняні вітри
Без вузди! Все, що кожному треба.
***
Моя душа
не плаче й не сміється.
Моя душа
у небо дивиться й мовчить.
У промінцях осінніх днина гнеться,
Неначе вже немає
ні квіток, ні птиць.
Ані дерев небачених,
ні слова
Людського, благодатного –
розгублені листки…
Десь заблукав
останній промінець любові,
Яким і серце зв'язане, й зірки.
***
Моя доля, о Господи милий,
Щоб держатись мені –
Твоїх слів,
Тої правди, з якої виходить
Білий дім,
білий сніг,
білий світ.
Хтось усіяв камінням дорогу –
Хай кричить же вона
у мені!
Бо дорога до Бога – до мене.
Чи ж байдуже,
якими крильми
Ударяють вітри по обличчю,
Як у храмі Душі
вщухне лють,
І коли?.. Птах мене вже пита.
Він сліпий…
Що йому відповім?
***
Самота, самота, самота, самота…
Ані слова сказать, ані руку подать.
І постукає дощ у шибчини вікна:
Ти одна, ти одна, ти одна, ти одна…
Будьмо милосердні!
Ніна Петрівна Опанасенко – відома письменниця, прикута до ліжка. Страшна хвороба (назви якої ніхто не знає) вогнем пече нерухоме тіло. Навіть тоненька сорочечка сприймається як вогняний скафандр. Ліжко, на якому перебуває хвора, як розпечений метал. Останні два роки хвороба прогресує… Вітчизняні лікарі розводять руками. Знеболюючі препарати не допомагають.
Головною рисою характеру Ніни Петрівни є надзвичайна мужність. Будучи хворою на міопатію,- знаходить розраду у слові. Хвороба руйнує тіло, та дух лишається нескоренним. У цій непосильній боротьбі сил вже майже не лишилося…
Ніна Петрівна позбавлена спілкування з друзями та знайомими, бо постійно перебуває повністю роздягнена, навіть повітря здається гарячим. Єдиною надією на полегшення страждань є вживлення імплантанта, який коштує надзвичайно дорого (25 тисяч євро). До збору коштів долучилися друзі поетеси та громадськість. Те, що зібрано, є «краплею в морі». Звертаємось до всіх небайдужих із благанням про допомогу!!!
Моб. телефон 097 555 85 64, дом. телефон (04563) 6 45 54
Розрахунковий рахунок 37395004, МФО 320047, код 02760815,
Київська область, м. Біла Церква, ощадний банк №211/027,
особовий рахунок №30420 Опанасенко Н.П.
Духовне коріння, доля Ніни Петрівни беруть початок із Мар'янівки Васильківського району Київської області. Тендітна дівчинка-розумничка, на відмінно склавши вступні іспити, стала студенткою філологічного факультету столичного університету. Та не судилося, у 18 років юну дівчину підстерегла тяжка хвороба, яка прикувала до ліжка, знерухомила тіло.
У стінах Київської обласної лікарні отримала диплом філолога. Саме тут Ніна Петрівна зробила перші кроки у літературі. Випустила збірки поезій «Солнечное эхо», «Ветка в окне», «Упавший лист», «Время растить радость», «Здравствуй день», «Ночь разбросала светлячки». З 1986 – член Національної спілки письменників України. У 90–ті роки стала лауреатом Київської обласної премії імені Бойченка. Несподівано для багатьох Ніна Петрівна Опанасенко долає нові сходинки до висот поетичної майстерності, виходять у світ україномовні збірки: «Стрічати зірку і людину», «Зболена душа не сиротіє», «Всміхається щастя мені», за які удостоюється міської літературно - мистецької премії імені І. С. Нечуя-Левицького, нагороджується Міжнародною пам'ятною медаллю « Одолевшие судьбу».
Упродовж наступних років побачили світ збірки поетеси «О четвертій над ранок», «Бігли білочки з ялини», «Квітка ломикамінь». Письменниця стає лауреатом Київської обласної літературної премії імені Григорія Косинки, нагороджується орденом rнягині Ольги ІІІ ступеня. Визнанням творчих здобутків Ніни Петрівни Опанасенко стало занесення до "Золотого фонду Білої Церкви" та присвоєння звання «Почесного громадянина міста».
Матеріал про Ніну Петрівну вміщено в біографічному енциклопедичному словнику «Жінки України». Поетеса продовжує працювати. Виходять у світ: книга-казка «Що болить тобі, мій колосочку», «Всіх наділяю серцем чистим». В період помаранчевих подій побачила світ поетична збірка «Захочемо – набудемось!». Наступною стала збірка «Переінакшене щодення», казка «У білому, в зеленому, у синьому саду», книга-спогад « …І чую Ваше сердечне». Найкращі поезії були зібрані у книзі «Вибране».
До уваги небайдужих пропонуємо добірку творів поетеси:
Дні-трава… І багатство трава.
Щезне все у полинних руїнах.
У добрі і в нужді час сплива.
У спокуті й стражданні людини.
Ми міняєм думки на думки…
Вуста ж хочуть молитись до неба .
Лет душі – це весняні вітри
Без вузди! Все, що кожному треба.
***
Моя душа
не плаче й не сміється.
Моя душа
у небо дивиться й мовчить.
У промінцях осінніх днина гнеться,
Неначе вже немає
ні квіток, ні птиць.
Ані дерев небачених,
ні слова
Людського, благодатного –
розгублені листки…
Десь заблукав
останній промінець любові,
Яким і серце зв'язане, й зірки.
***
Моя доля, о Господи милий,
Щоб держатись мені –
Твоїх слів,
Тої правди, з якої виходить
Білий дім,
білий сніг,
білий світ.
Хтось усіяв камінням дорогу –
Хай кричить же вона
у мені!
Бо дорога до Бога – до мене.
Чи ж байдуже,
якими крильми
Ударяють вітри по обличчю,
Як у храмі Душі
вщухне лють,
І коли?.. Птах мене вже пита.
Він сліпий…
Що йому відповім?
***
Самота, самота, самота, самота…
Ані слова сказать, ані руку подать.
І постукає дощ у шибчини вікна:
Ти одна, ти одна, ти одна, ти одна…
Немає коментарів:
Дописати коментар