Пісня зболеної душі.
«…Усе любові цвіт!
Все – шлях у світ глибокий».
Ювілей – це завжди підсумок, тим паче людини творчої. Коли мова йде про письменника рахуємо книги. Їх у Ніни Петрівни Опанасенко біля двох десятків.
Початок творчої біографії ювілярки припадає на 70 –ті роки ХХ століття. У 1975 році побачила світ перша поетична збірка «Солнечное эхо».
Літературний шлях письменниця розпочала як російськомовна поетеса. Цьому сприяли: навчання на російському відділенні філологічного факультету КДУ ім.Шевченка та оточення. «Ця дівчина - справжній поет, - написав у передмові відомий російський поет Леонід Миколайович Вишеславський.
Поетичні збірки «Ветка в окне» (1984), «Упавший лист» (1987), «Здравствуй день» (1987), «Время растить радость» (1989), /»Ночь разбросала светлячки» (1990) стали наступними сходинками до вершин поетичної майстерності. У 1986 році Ніна Петрівна Опанасенко стала членом Національної спілки письменників України. Рекомендації надали Етері Басарія, Леонід Вишеславський, Любов Забашта.
Родом із Мар'янівки Васильківського району, із селянської родини дівчина – відмінниця успішно склала вступні іспити до столичного вузу. Та підступна хвороба не дала змоги відвідувати заняття. У стінах Київської обласної лікарні Ніна Опанасенко складала іспити, в 1983 році закінчила з відзнакою університет.
Українське рідне слово жило в душі російськомовної поетеси, як золоте зерно набиралося сили, визрівало, чекало свого часу. Знайомство з Олесем Васильовичем Лупієм, який надихнув на творчість рідною материнською мовою, було знаковим:
«І співає, і плаче поетки перо:
У безпросвітку щастя її віднайшло!
Рідним словом напоєна, як джерело.
Золотої людини зігріта добром.»
Несподіванкою для шанувальників стали україномовні збірки поезій «Стрічати зірку і людину» (1993). «Зболена душа не сиротіє» (1995), «І всміхається щастя мені» (1997). Авторка нагороджується Білоцерківською міською літературно-мистецькою премією ім. І.С.Нечуя-Левицького, міжнародною пам'ятною медаллю «Одолевшие судьбу».
За роки нерухомості закутого хворобою тіла творчий дух Ніни Петрівни впевнено піднімався до вершин літературної майстерності. В душі постійно звучить слово, яке рятує, ніколи не зраджує, відволікає від нестерпного болю. Упродовж наступних років виходять у світ книги: «О четвертій над ранок» (2001), «Бігли білочки з ялини» (2002), «Квітка ломикамінь» (2002).
Письменниця стає лауреатом Київської обласної літературної премії ім.. Григорія Косинки та нагороджується орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. Визнанням творчих здобутків Ніни Опанасенко стало занесення її імені до Золотого фонду Білої Церкви та присвоєння звання Почесного громадянина міста. Матеріал про Ніну Петрівну вміщено в біографічному енциклопедичному довіднику «Жінки України», де зібрано 2500 довідок про життя та діяльність відомих українок від минулого до сьогодення.
Визнання і нагороди, захоплення і любов читачів не можуть замінити спілкування з навколишнім світом, якого Ніна Петрівна повністю позбавлена. Повне обмеження в рухах,нестерпна печія виснажують тіло, висотують сили. Любов до слова лишається єдиною розрадою. «Кричить від болю пальчик. Плаче тіло перевтомлене, але пам'ятає: - я плачу, плачу – значить, я існую – ось визначення точне для людини!» - писала поетеса і творила далі. У 2004 році вийшла казка «Що болить тобі мій колосочку». У 2005 - побачила світ книга нарисів «Всіх наділяю серцем чистим» та поезій «Захочемо – набудемось»! 2006 року видано збірку «Переінакшене щодення», «І чую ваше сердечне» (2007), «У білому, зеленому, у синьому саду» (2009). Найкращі поезії зібрала поетеса у книзі «Вибране», яка вийшла 2008 року.
… Жити активною людиною, не скрипучим деревом, яке хоч і довго стоїть та без користі. – це голос душі та життєва позиція Ніни Петрівни. Вона зустрічається з однодумцями, друзями, від спілкування отримує натхнення і працює…
Останні 2 роки страшна хвороба (походження та назву якої не знають лікарі) прогресує. Тіло не сприймає жодного дотику, навіть найтоншої одежини. Повітря і те здається гарячим. Нестерпний блукаючий біль доводить до відчаю, знеболювальні препарати не допомагають. Та надія лишається невмирущою…
«…Змінила я сльозу на білу сукню
Перетікає праця у сягнисті звуки.
І біль, як тінь, згаса без зволікання.
Я – едельвейс, я – квітка ломикамінь!»
Знаючи Ніну Петрівну особисто, шануючи її творчість, робимо висновок: ця жінка наділена надзвичайною мужністю та силою духу і водночас чуттєвою тонкою ліричною душею.
«Озивалась луна: «Прямота – глухота!»
А я ж бігла до тебе, як чиста вода!
Грозова по даху… Підставляй рукава –
Не себе, а мене допивай, допивай!...»
Поезія Ніни Опанасенко, як шовкова хустина помережена розмаїттям образів та художніх засобів.
«Моя доля, о Господи милий,
Щоб держатись мені
Твоїх слів
Тої правди, з якої виходять:
білий дім,
білий сніг,
білий світ…"
Багато поезій Н.П.Опанасенко присвятила друзям, знайомим, рідним:
«Люди, люди,
в мені ви постійно струмочком -
розмовляю із вами
то вголос, то мовчки.
Кожна зустріч, чуття
І думки, що на часі. -
це заслужене
рідкісне право на щастя".
Велике творче життя Ніни Петрівни переплітається з долями визначних особистостей. Розпочинає цей перелік Іван Семенович Козловський – земляк поетеси, який по-батьківськи пройнявся бідою молодої талановитої землячки, допоміг ліками та благословив на творчий шлях.
У гостинному домі Ніни Петрівни не раз бували Валерій Грузін, Етері Басарія, Леонід Вишеславський, Любов Забашта та багато інших літературних побратимів.
Вірною подругою та помічницею Ніни Петрівни є Жанна Мірошкіна – письменниця, журналістка. Жанна Василівна супроводжує Ніну Опанасенко вже більше 30 літ.
Анатолій Іванович Гай – голова Київської обласної організації НСПУ, попри занятість, завжди знайде добре слово та надасть дієву підтримку відомій письменниці. Перелік прихильників можна продовжувати.
Ми щасливі, що маємо можливість спілкуватися з Ніною Петрівною, чути авторське виконання, душею доторкатись до вишуканої поезії та відчувати політ зболеної душі авторки.
(Ніна Петрівна (друга зліва) в колі бібліотечних працівників
району та членів родини. 2008 рік)
З нашої ініціативи 2012 року започатковано та успішно проведено міськрайонний конкурс читців – декламаторів на краще виконання творів Н.П.Опанасенко.
Бібліотекарі району, виконуючи свій професійний і людський обов'язок, намагаються поширювати та пропагувати творчість письменниці рідного краю, адже література – це вагома складова нашої історії.
«…Усе любові цвіт!
Все – шлях у світ глибокий».
Ювілей – це завжди підсумок, тим паче людини творчої. Коли мова йде про письменника рахуємо книги. Їх у Ніни Петрівни Опанасенко біля двох десятків.
Початок творчої біографії ювілярки припадає на 70 –ті роки ХХ століття. У 1975 році побачила світ перша поетична збірка «Солнечное эхо».
Літературний шлях письменниця розпочала як російськомовна поетеса. Цьому сприяли: навчання на російському відділенні філологічного факультету КДУ ім.Шевченка та оточення. «Ця дівчина - справжній поет, - написав у передмові відомий російський поет Леонід Миколайович Вишеславський.
Поетичні збірки «Ветка в окне» (1984), «Упавший лист» (1987), «Здравствуй день» (1987), «Время растить радость» (1989), /»Ночь разбросала светлячки» (1990) стали наступними сходинками до вершин поетичної майстерності. У 1986 році Ніна Петрівна Опанасенко стала членом Національної спілки письменників України. Рекомендації надали Етері Басарія, Леонід Вишеславський, Любов Забашта.
Родом із Мар'янівки Васильківського району, із селянської родини дівчина – відмінниця успішно склала вступні іспити до столичного вузу. Та підступна хвороба не дала змоги відвідувати заняття. У стінах Київської обласної лікарні Ніна Опанасенко складала іспити, в 1983 році закінчила з відзнакою університет.
Українське рідне слово жило в душі російськомовної поетеси, як золоте зерно набиралося сили, визрівало, чекало свого часу. Знайомство з Олесем Васильовичем Лупієм, який надихнув на творчість рідною материнською мовою, було знаковим:
«І співає, і плаче поетки перо:
У безпросвітку щастя її віднайшло!
Рідним словом напоєна, як джерело.
Золотої людини зігріта добром.»
Несподіванкою для шанувальників стали україномовні збірки поезій «Стрічати зірку і людину» (1993). «Зболена душа не сиротіє» (1995), «І всміхається щастя мені» (1997). Авторка нагороджується Білоцерківською міською літературно-мистецькою премією ім. І.С.Нечуя-Левицького, міжнародною пам'ятною медаллю «Одолевшие судьбу».
За роки нерухомості закутого хворобою тіла творчий дух Ніни Петрівни впевнено піднімався до вершин літературної майстерності. В душі постійно звучить слово, яке рятує, ніколи не зраджує, відволікає від нестерпного болю. Упродовж наступних років виходять у світ книги: «О четвертій над ранок» (2001), «Бігли білочки з ялини» (2002), «Квітка ломикамінь» (2002).
Письменниця стає лауреатом Київської обласної літературної премії ім.. Григорія Косинки та нагороджується орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. Визнанням творчих здобутків Ніни Опанасенко стало занесення її імені до Золотого фонду Білої Церкви та присвоєння звання Почесного громадянина міста. Матеріал про Ніну Петрівну вміщено в біографічному енциклопедичному довіднику «Жінки України», де зібрано 2500 довідок про життя та діяльність відомих українок від минулого до сьогодення.
Визнання і нагороди, захоплення і любов читачів не можуть замінити спілкування з навколишнім світом, якого Ніна Петрівна повністю позбавлена. Повне обмеження в рухах,нестерпна печія виснажують тіло, висотують сили. Любов до слова лишається єдиною розрадою. «Кричить від болю пальчик. Плаче тіло перевтомлене, але пам'ятає: - я плачу, плачу – значить, я існую – ось визначення точне для людини!» - писала поетеса і творила далі. У 2004 році вийшла казка «Що болить тобі мій колосочку». У 2005 - побачила світ книга нарисів «Всіх наділяю серцем чистим» та поезій «Захочемо – набудемось»! 2006 року видано збірку «Переінакшене щодення», «І чую ваше сердечне» (2007), «У білому, зеленому, у синьому саду» (2009). Найкращі поезії зібрала поетеса у книзі «Вибране», яка вийшла 2008 року.
… Жити активною людиною, не скрипучим деревом, яке хоч і довго стоїть та без користі. – це голос душі та життєва позиція Ніни Петрівни. Вона зустрічається з однодумцями, друзями, від спілкування отримує натхнення і працює…
Останні 2 роки страшна хвороба (походження та назву якої не знають лікарі) прогресує. Тіло не сприймає жодного дотику, навіть найтоншої одежини. Повітря і те здається гарячим. Нестерпний блукаючий біль доводить до відчаю, знеболювальні препарати не допомагають. Та надія лишається невмирущою…
«…Змінила я сльозу на білу сукню
Перетікає праця у сягнисті звуки.
І біль, як тінь, згаса без зволікання.
Я – едельвейс, я – квітка ломикамінь!»
Знаючи Ніну Петрівну особисто, шануючи її творчість, робимо висновок: ця жінка наділена надзвичайною мужністю та силою духу і водночас чуттєвою тонкою ліричною душею.
«Озивалась луна: «Прямота – глухота!»
А я ж бігла до тебе, як чиста вода!
Грозова по даху… Підставляй рукава –
Не себе, а мене допивай, допивай!...»
Поезія Ніни Опанасенко, як шовкова хустина помережена розмаїттям образів та художніх засобів.
«Моя доля, о Господи милий,
Щоб держатись мені
Твоїх слів
Тої правди, з якої виходять:
білий дім,
білий сніг,
білий світ…"
Багато поезій Н.П.Опанасенко присвятила друзям, знайомим, рідним:
«Люди, люди,
в мені ви постійно струмочком -
розмовляю із вами
то вголос, то мовчки.
Кожна зустріч, чуття
І думки, що на часі. -
це заслужене
рідкісне право на щастя".
Велике творче життя Ніни Петрівни переплітається з долями визначних особистостей. Розпочинає цей перелік Іван Семенович Козловський – земляк поетеси, який по-батьківськи пройнявся бідою молодої талановитої землячки, допоміг ліками та благословив на творчий шлях.
У гостинному домі Ніни Петрівни не раз бували Валерій Грузін, Етері Басарія, Леонід Вишеславський, Любов Забашта та багато інших літературних побратимів.
Вірною подругою та помічницею Ніни Петрівни є Жанна Мірошкіна – письменниця, журналістка. Жанна Василівна супроводжує Ніну Опанасенко вже більше 30 літ.
Анатолій Іванович Гай – голова Київської обласної організації НСПУ, попри занятість, завжди знайде добре слово та надасть дієву підтримку відомій письменниці. Перелік прихильників можна продовжувати.
Ми щасливі, що маємо можливість спілкуватися з Ніною Петрівною, чути авторське виконання, душею доторкатись до вишуканої поезії та відчувати політ зболеної душі авторки.
району та членів родини. 2008 рік)
З нашої ініціативи 2012 року започатковано та успішно проведено міськрайонний конкурс читців – декламаторів на краще виконання творів Н.П.Опанасенко.
Бібліотекарі району, виконуючи свій професійний і людський обов'язок, намагаються поширювати та пропагувати творчість письменниці рідного краю, адже література – це вагома складова нашої історії.
Немає коментарів:
Дописати коментар