Дебют юної поетеси з Фурсів Анастасії Кравець.

      Пам’ятаю, як кілька років назад до Центральної районної бібліотеки завітала маленька білява дівчинка з татом і запитала: «Де тут навчають правильно писати вірші?»… Так Анастасія Кравець – учениця 5 - го класу ЗОШ с. Фурси стала членом клубу поетів – початківців Білоцерківщини.

Анастасія Кравець

     Поетичні здібності дівчинка успадкувала від татка, тонку небайдужу вдачу – від мами. Уважно слухала все, чого навчав керівник –                      В.І. Дідківський, працювала над словом, набувала майстерності. Результати не забарилися. Твори юної поетки друкувались у місцевій періодиці, дитячому журналі «Дзига», «Веселочка», «Дніпро», альманасі юних поетів Білоцерківщини «Озерця дитинства».
     Нині Анастасія Кравець навчається в 10-му класі. Її поезія ніжна, сонячна і в одночас серйозна, як і сама дівчина. У Насті дуже чутливе світосприйняття, вона помічає те, чого не бачать її однолітки. Побачене, почуте, пережите переростає у неповторні поетичні образи.

Нещодавно, побачила світ збірка поезій Анастасії Кравець «Сонцедощ». Члени клубу «Поетичні озерця» вітають Анастасію із літературним дебютом, бажають подальшого творчого зростання та успіхів.
     Для тих, хто небайдужий до поезії пропонуємо вірші Анастасії Кравець з поетичної збірки «Сонцедощ».

*****
Небо плаче дощами,
Земля плаче струмками,
Пташки плачуть піснями,
А люди – серцями!...
    *****
Неначе арфи ніжний спів,
лірична пісня журавлів
далеко за горами…
На серці рани проросли,
гарячу душу залили
холодними сльозами…

*****
*****
Світанкове поле –
        росами умите.
Волошкове диво –
       сонечком налите.
Далечінь безмежна
       літній день святкує…
І Ромашку ніжно
       звіробій цілує…    Ромашкою
            душа моя цвіте,
Шепоче в ній
            щось трепетне
                      й незриме…
Прокинулось
            високе й золоте…
Наснились…
            диво образи і рими!


*****
Неначе скрипка, заспівала осінь
Прощальний марш
      для сірих журавлів…
І дощ рясний, і гай золотокосий
Вдаль проводжають
      марево ключі…

Покрилось небо сивою журою,
Упав на землю
      кришталевий сніг…
Журавлики за білою горою
Сурмлять у срібний
       піднебесний ріг!...

Дзвінких морозів
       бренькнула гітара,
Неначе в ній порвалася струна,
І журавлів земних
        небесна пара
Вмостилася на груші,
        бо – весна!...
    *****
Напитлювала борошна зима…
Ані роси, ні квіточки нема,
І коник не сюрчить у царстві трав…
Лише мороз лютує і гарчить…
Горобчика під стріху він загнав…
Надувся той, сидить, не цвірінчить…
-    Мовчить! – Мороз рипить під
чобітьми. –
І не дратуй могутньої зими!...

*****
Сніг – мов крильця феї…
На віконцях – орхідеї…
Розцвітають загадково…
А в душі буяє
        Слово!
   

                                                                    Матеріал підготувала
                                                                   організатор клубу
                                                                  «Поетичні озерця» - Юлія Харченко