Із книги Анатолія Кульчицького «Стою на землі» Спогади про незабутнього великого поета Бориса Ілліча Олійника.

 
22 жовтня виповнилося 85 років від дня народження Бориса Олійника, великого українського поета, політичного і громадського діяча України.

Коли повернуся…

Коли повернуся  до вас,

                       вже одягнутий в камінь, -

Я камінь зніму із душі і квадратних ремен

І стану легкий,

                       мов хмарина в дорозі на Канів,

І ввіллється в душу, як в чашу,

                        козацький ромен,

І стануть нікчемними

                        виляски «слава-неслава»,

Порожній двобій язиків ні про що і про все, -

Коли я побачу, як сонце голубить отави

І мудрий мурах

                       обережно личинку несе.

Пощо тоді, хлопці,

                       каррарський заманливий мармур,

І золото Креза,

                       і вкупі з хвалою – хула, -

Я все віддаю за одне

                       недоспіване: «мамо»,

За те, що долоню мою

                       освятила бджола,

Пощо тоді слів перелітних

                         лукава пороша,

Холодні обійми

                       майстрів залаштункових справ,

Я все віддаю за хустину у синій горошок

З далекої пісні про ту, що любив, та не взяв.

Я все вам прощу,

                           побратими і недруги вчені, -

Хай доля врожайного вам надарує дощу!

Але не прощу і пилинки

                           на образ Шевченка

І зламану гілку калини

                           повік не прощу!

Тоді я прийду на відплату ,

                           одягнутий в камінь,

І рухом гранітним змету крамарів і сутяг,

І хай мене судить по правді і совісті Канів –

Єдино верховний мій

                           і Повноважний Суддя!  

                                                                                            Борис Олійник

 

           

…Я в котрий раз згадую ті далекі 60-і роки, коли вперше познайомилися з віршами майбутнього класика нашої літератури. Пригадую перший для мене прочитаний вірш «Формула» в журналі «Зміна», який згодом ввійшов до збірки «Двадцятий вал». Він присвячений вчительці Вірі Іванівні Левкович:

         Віро Іванівно, спогадом перевисаю

         В класну кімнату, де цифри гудуть, як рої…

         А за вікном голуба розтривоженість маю,

         І в мене в щоденнику двійка похмура стоїть.

Ті бурхливі 60-ї роки у становленні України відіграли важливу роль, бо саме шестидесятники своєю талановитою молодою поезією зірвали багаторічну завісу урівноваженого бездуховного життя, яке панувало в колишньому Союзі десятиліття.

Микола Вінграновський і його знамениті «Атомні прелюди», Іван Драч і його «Ніж у сонце» внесли свіжу незаперечну думку в тодішню літературу соціалістичного реалізму, і коли ми говоримо в даному разі про великого поета, то, безумовно, розуміємо, що стати великим неможливо, доки не станеш великою людиною, генетичний код у Бориса Олійника закладений з дитинства:и і батьком, і матір`ю, і, безумовно Богом. І все життя великого поета цьому підтвердження. Як згодом він напише в одному з віршів, що увійшли до циклу, присвяченого матері «Сиве сонце моє»:

                       Поговоримо, мати. Ніщо не завадить тепер:

                       Ні робота, ні клопіт. Зітхнувши, забули сусіди.

                       Не осудимо їх. Так одвіку: родився – помер,

                       А живим – про живе: підростають у клопотах діти.

І сталося так в моєму тоді молодому студентському віці, що я, особисто ще не знаючи поета, постійно відчував, що його добре знаю. Для мене вже тоді була помітна навіть здалеку його, на мою думку, упевнена фігура, яку я глибоко обожнював і розумів, що її власника не помічати неможливо. Він з молодості був особливим – і в житті, і в своєму незвичайному таланті. І  як майбутнє життя підтвердило – як поет і громадянин не зробив жодної помилки. Найважливішою темою своєї творчості він вважав свободолюбство, духовну красу,мудрість в українському характері. Згадаймо рядки з його вірша про простого хлібороба та його дорогу до лікарні:

І лежить він на возі, важкий і нароблений,

І сіда йому сонце на лоба.

І не звісно, кому треба більше хоробрості

Космонавту чи хліборобу?

Борис Олійник належав до когорти шістдесятників (М.Вінграновський, І. Драч, І. Дзюба), представники якого мали характер самостійності, вільнодумства, легалізованої боротьби за народні і національні інтереси.

Шістдесятництво безумовно, явище не стільки літературне, поетичне. Воно, скоріше, явище політичне і соціальне. Як згодом, через багато років поет в одному з віршів написав:

                         Злізайте з печі!

                       Вдарте у кресало,

                       Аби вогонь пропік на душах сало

                       І нагадав, що править не живіт.

                        А дух Шевченка – віщого месії,

                       Що ми – вкраїнці, а не гречкосії,

                       Що ми – живі!

І слід сказати, що саме поезія припала до душі політиці, як жанр найчутливіший і найоперативніший у вирішенні щоденних життєвих проблем. І саме поезія першою просурмила ранок.