Усе любов`ю зміряне до дна.

 Саме цим всеохоплюючим почуттям пронизана поетична спадщина знаменитого українського поета-пісняра, лауреата Шевченківської премії Дмитра Луценка, чиє 95-річчя від дня народження відзначає українська спільнота.

 До творчості поета звернулись поціновувачі його поетичного хисту, відвідувачі літературно-поетичної вітальні Терезинської селищної бібліотеки.

  Пісня – це душа народу, пристрасна і глибока, без якої не можна ні жити, ні боротися. А щоб пісня стала народною, за словами  Дмитра Омеляновича, поет мусить «у думках розкраяти своє серце  і гарячою кров`ю його окропити, обніжити кожне слово, збагатити ласкою, болем і любов`ю, щоб воно звучало срібно і чисто».

  Дотримуючись життєвого кредо «писав про те, що мені боліло і ніколи серцем не грішив» Саме через це його поезія западає в душу кожного, саме тому майже триста його поезій покладено на музику. З них три десятки стали істинно народними. До творчості Д.Луценка звертались композитори: І. Шамо, А.Пашкевич, В.Івасюк, В.Вірменич, І.Поклад.

  Його пісні в репертуарі таких знаменитих хорів, як хор імені Г.Вірьовки, Черкаський, Чернігівський.

 Затамувавши подих, учасники вечора слухали «Мамину вишню» незабутньої Раїси Кириченко, його пісні у виконанні Ніни Матвієнко, тріо бандуристок та самі виконували, закарбовані в пам`яті «Зачаровану Десну», «Хата моя, біла хата», «Ой ти, ніченько» та багато інших пісенних шедеврів.

Слухаючи відгуки присутніх на заході, переконуєшся, що щира пісня гуртує людей, дає відчути себе частинкою народу, тому і хочеться завершити словами поета: «Така буде у нас Україна, які у нас будуть серця»