Віртуальна виставка

                                     "... І розвиднився день серед сірого ранку"                                                               Любов Григорівна Завіщана

      Народилася Любов Григорівна Завіщана 17 вересня 1954 року в с. Піщатинці Шумського району Тернопільської області в селянській родині.

      Закінчила філологічний факультет Рівненського педагогічного інституту імені Д. З. Мануїльського (1980). Після закінчення, працювала за направленням у Рівненській області, а потім  у рідному селі. Відвідувала засідання літературної студії при районній газеті Березнівщини, закінчила однорічну школу журналістики. Працювала вчителем української мови та літератури та заступником по виховній роботі з дітьми  в Узинській ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 Білоцерківського району, методистом відділу роботи з обдарованими дітьми КОІПОПК. Нині – методист Київського обласного комунального позашкільного  навчального  закладу «Мала академія наук учнівської молоді», керівник обласної літературної студії «Паростки»,  вчитель-словесник, Відмінник освіти України, володарка нагрудного знаку «Василь Сухомлинський», поетеса, автор чотирьох  поетичних збірок. 

 Про поезію Любові Григорівни, поет Дмитро Білоус сказав, що це «…скарбниця людської мудрості, ліки для душі».   

   

    Завіщана, Л.Г., «Дивувались вікна»: поезії/Л.Г.Завіщана – Біла Церква: Буква,-1996. -30с.

    Перша поетична книга Любові Завіщаної - про Любов до свого коріння, до людини, до всього сущного на землі. 

    Анатолій Кульчицький  в передмові писав: Поезія Любові Завіщаної дихає теплом і добром, ніжністю і мелодійністю, душа в ній бринить світлими струнами... 

           ********

Вечірнє місто

І останній сніг.

Вітри спішили

На спочинок в хату.

Дзвеніла музика

Незрозумілих слів

Й звичайні будні

Стали раптом святом.

Слова несли таємну глибину –

Дарунок долі

У обіймах ночі.

Вечірнє місто,

Я до тебе йду

І хочу вірить

У слова пророчі…

            **********

Тепло дрімає калина,

Вкрившись листям багряним,

Наче мала дитина,

В хату заходить ранок.

Дихає світло і ніжно,

Коси твої заплітає.

Сонечко, вмите росою,

День на землі починає.

   Завіщана, Л.Г., « Розвиднився день»: поезії/Л.Г.Завіщана; передм. Д.Чередниченка.-К.:Задруга,2001.-79с.
    Друга книга відомого у столичній області  педагога,  плекає рідну мову в своїх вихованців, а також творить своє поетичне слово.
   " І гостюють кутя на покуті, горшки і мед, узвар і теплий дух. І слово в білій шапці батьковій, у білім батьковім кожусі. Цнотливе, щире слово із запахом сіна, живиці та рідного дому.
    Бо слово в неї вереснево промовляє до кленів і жоржин, до стишених садів." -  писав у передмові Дмитро Чередниченко, керівник літературного об`єднання "Радосинь".


          *************

Ранок, долею умитий, 

Поспішає у поля,

Де барвисте сходить літо,

Де розтеплена земля.

Де в волошках небо квітне,

Де в розмаї мак цвіте.

Ранок, піснею сповитий,

В день омріяний іде…

          **************

Слова солодкі - липнем відцвіли,

Слова терпкі - у тернах загубились.

Слова прозорі - повінню стекли, 

Слова правдиві - в душах залишились.

  Завіщана, Л.Г., «Зорі в листі»: поезії/Л.Г.Завіщана; Біла Церква: КОІПОПК,-2009.-91с.

  ІІ неповторний дивосвіт краси, ніжності, ласки, тепла і любові зітканий то з ніжних павутин літньої втоми, то з дзвінких росяних переливів, то з легенького смутку "бабиного літа"... 

   Дивний, надто дивний світ. коли він кольоровий . Бо тоді:співає ранок, веселить день, нашіптує ніч...

           **************

Зачепилась осінь за межу,

Картоплинням простягнула ноги.

Нізвідкіль чекати їй підмоги.

От полежу трішки та й піду…

Зачепилась осінь за межу…

          **************

Вже гарбузи приплентались

                                  під хату.

За літо вигріли боки…

Одні – на кашу, дітям ласувати,

А нам – на посміх,

              кажуть парубки…

          ****************

Сивіє День у срібнім листолеті,

Міліє День у часі самоти…

Останній штрих на вицвілім портреті

Недбало осінь кидає в світи...

Снується День у гомінкім вокзалі,

У грудні День не вартий і гроша.

Віддав за безцінь золоті медалі,

І від спокус звільнилася душа…

  Завіщана, Л.Г., « Пригорщі літа »  : поезії/Л.Г.Завіщана; Біла Церква:ФОП « Кирилін Б.П.» ,- 2014р.- 86с.

  В передмові Володимир Дідківський писав: "Слово Любові Завіщаної щире і тепле, як пізнє літечко, не творить  поетеса "кучерявих", позахмарних образів, її поезія чиста і прозора, як сльоза жіноча. Багато в ній радості і печалі, але найбільше - Любові, насамперед незвичайної жінки й матері..."

               ***************

Мій оберіг – колиска яворова,

Криниця в полі – чисте джерело…

Мій оберіг – то гомінка діброва,

Там мій початок, там моє село …

Правічних істин там живі картини:

Садок вишневий, батьків сінокіс…

Колючі і терпкі, чіпкі  ожини,

А ще в тумані тихий ліс-праліс…

Мій оберіг – і знов кружля лелека,

Змахнувши втому сіру із чола.

Мій оберіг – так близько і далеко.

Мій оберіг – незайманість св`ята…

              ****************

Під стріхою коса засумувала

Заіржавіла, стужилась, німа…

Бо був косар і я  з ним розмовляла…

Тепер домую в сутінках сама…

Тепер мій спів не лине на зорі ще,

Відкалатав, віддзенькав, відспівав…

І стало сумом батькове дворище,

І недокошеним осиротілий став …

Детальніше пізнати  поезію Любові Григорівни Завіщаної  можете, завітавши до   бібліотек району.