Чорна сповідь моєї Вкраїни

   Голодомор 1932 – 1933рр. – одна з найжахливі-ших сторінок у новітній історії українського народу. 

   28 листопада 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932 – 1933р.р. геноцидом українського народу.

  Сколихнулась Україна від скорботи і жалю. Припустилися від чорного болю жалобних стрічок Державні прапори. Запізнілими дзвонами шукаємо мільйони загублених українських душ, щоби вписати їх в історію пам’яті.

    27 листопада в центральній районній бібліотеці до Дня вшанування жертв Голодомору та політичних репресій була проведена година-реквієм для молоді «Чорна сповідь моєї Вкраїни».

  Завідуюча відділом обслуговування Світлана Володимирівна Куштан відтворила хронологію тих жахливих та нелюдських подій в Україні, що відбувалися протягом 1932 – 1933 рр. «Це була одна з найстрашніших сторінок у новітній історії українського народу,» – наголосила вона.

Вражаюча розповідь про нечувані за масштабами наслідки Голодомору в нашій країні схвилювала аудиторію.

   На вшанування світлої пам’яті жертв Голодомору в Україні Світлана Володимирівна оголосила хвилину скорботи, запаливши свічу. Для присутніх ця хвилина стала поминальним актом, жестом покаяння і перестороги.

   Щемливого та зворушливого настрою додали виступи наших читачів: Олександри Каліновської, Меланії Іванюк, Вікторії Литвин, а також учениці Пилипчанської ЗОШ І–ІІІ ст. – Олени Зайченко. Вони викликали в присутніх сльози болю та співчуття за всі страждання, які випали на долю українського народу.

   Про Білоцерківський район, що на Київщині, який чи не з найбільшою жорстокістю постраждав в роки Голодомору, розповіла бібліотекар відділу обслуговування Тетяна Володимирівна Андрієвська. Саме на цей район упала найтяжча трагедія українського селянства ХХ століття. За роки колективізації в Білоцерківському районі було розкуркулено понад 1000 заможних селян.Понад 600 селян Білоцерківщини, які чинили опір беззаконню, було засуджено.

 До її розповіді долучилася зав. бібліотекою-клубом с. Глибочка Алла Володимирівна Франчук. Вона поділилася спогадами та достовірними свідченнями старожилів, які стали очевидцями тих страшних подій. Люди розповідали, що війну було пережити легше, ніж голод 1932 – 1933рр.

  На завершення заходу присутні переглянули документальні стрічки: «Меморіал пам’яті жертв Голодоморів в Україні» та «Великий злам». Ці документальні джерела – звернення до живої пам’яті багатостраждального українського народу. Тут скупі сторінки правди, за якими мільйони знівечених душ, украдених життів, зруйнованих сімей.

  Сьогодні поширена думка, що говорити про голод – це озиратися назад, блукати десь серед могил. А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитися у завтрашній день, а не озиратися назад. То чи треба сьогодні говорити про голод?

   Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І якщо сьогодні не зробити висновків, історія може повторитися. Отож озирнімося, щоб покаятись. А головне – щоб зрозуміти…

   Щиро дякуємо за допомогу в організації заходу працівникам бібліотеки Білоцерківської загальноосвітньої школи №22 Ніні Анатоліївні Кваші та Тетяні Віталіївні Кравченко.